Завантаження...
У фільмі Дітто простір і час не перепона , а міст . Це не просто фантастична історія , а тонка , майже поетична балада про людську самотність , надію і магію порозуміння , яка розгортається між двома незнайомцями , розділеними . . . десятиліттями . Юнак із минулого та дівчина з майбутнього зустрічаються не поглядом , а через радіохвилі пристрій , мов священний артефакт , дає їм можливість спілкуватися , розкривати душі й знаходити розраду в словах . Їхні розмови як листування із зірками , де кожне речення несе на собі вантаж часу , болю і надії . Ця історія не про часові парадокси , а про те , як один голос у темряві здатен змінити чиєсь життя . Їхня дружба наче міст із прозорого скла , який може тріснути від одного слова , але водночас витримує бурі серця . Дітто це щира й тепла оповідь про близькість у віддаленості , про емоції , які не підвладні ні календарю , ні годиннику .